Цивільну правосуб’єктність звичайно визначають як соціально-правову можливість (здатність) суб’єкта бути учасником цивільних правовідносин.

12345

Правосуб’єктність є природним правом фізичної особи. Тому з точки зору приватного (цивільного) права, вона є правовою можливістю. Але, з іншого боку, вона не може бути реалізована поза суспільством (соціумом) і тому визнається соціальною можливістю.

Отже, природними передумовами правосуб’єктностіє сукупність правил та норм природного права.

Її соціальними передумовамиє існування суспільства.

Юридичними передумовамиправосуб’єктності є норми цивільного законодавства.

Формально-юридичними передумовами -норми, закріплені в актах цивільного законодавства.

Елементами правосуб’єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність суб’єкта мати цивільні права і обов’язки.

У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак, містяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст. 25) і юридичних (ст. 68) осіб, які фактично тотожні.

Цивільна дієздатність - це здатність суб’єкта своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов’язки.

Дієздатність у ЦК визначена тільки стосовно фізичних осіб. Такий підхід тут є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття завжди існують нерозривно. Тому наявність правоздатності у організації означає, що вона володіє і дієздатністю. У зв’язку з цим іноді вживається термін „праводієздатність юридичної особи”.

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками.

До складу дієздатності фізичної особи входять:

1) правочиноздатність – здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків;

2) деліктоздатність - здатність нести відповідальність за вчинене цивільне правопорушення;

3) трансдієздатність - здатність бути представником та тим, кого представляють, тобто, здатність своїми діями створювати для інших суб’єктів права і обов'язки та здатність приймати на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб;

4) бізнесдієздатність – здатність займатися підприємницькою діяльністю;

5) тестаментоздатність - здатність особи залишати заповіт і бути спадкоємцем;

6) сімейна дієздатність – здатність виступати як самостійний учасник сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками.

Що стосується юридичної особи, то, оскільки її правосуб’єктність охоплює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мову про різні види правосуб’єктності (диференціацію правосуб’єктності). Щоб не вдаватися до занадто важких словесних конструкцій, правосуб’єктність у таких випадках доцільно позначати скорочено – „здатність”, маючи на увазі, що йдеться про здатність юридичної особи бути суб’єктом певних цивільних відносин.



Відповідно можна розрізняти такі види правосуб’єктності юридичної особи: 1)правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) трансдієздатність; 4) бізнесдієздатність.

Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб’єктності юридичних осіб, бачимо у відмінностях між ними прояв різниці між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юридичної особи, що знайшло відображення у правилі ст. 91 ЦК „юридична особа може мати такі ж права і обов’язки, як і особа фізична, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини”. Здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин якраз і є проявом таких природних властивостей людини.

Стосовно суб’єктів публічного права також недоцільно розрізняти їхню правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут виступають як єдине ціле, а отже йдеться про цивільну правосуб’єктність вказаних суб’єктів.

Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є постійним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.


2711304382891114.html
2711329253150167.html
    PR.RU™